Історія школи до 1948 року

Стара школа (тепер побудований Касперський Володимир). Тут був актовий зал, класи, квартира директора, кухня, пізніше майстерня і гуртожиток. Справа був великий сарай. Школа мала вантажну машину, підводу, пару коней, станки для металу і дерева.

Кількість учителів у школі залежала від числа учнів, і якщо учнів було 80 осіб, то вводилося дві посади вчителів, якщо 160 — три посади, з них один міг бути підучитель /молодший учитель/.

Для підготовки вчителів були створені чотирирічні навчальні заклади. Вступники до закладів з підготовки вчителів мали мати 15 років, бути фізично здоровими, морально непорочними і мати відповідну освітню підготовку, рівень якої визначався вступними екзаменами. Навчання — безплатне. Після закінчення школи випускники одержували свідоцтво зрілості. Це давало їм підставу працювати молодшим учителем.

Щоб одержати свідоцтво кваліфікаційне, треба було здати кваліфікаційний екзамен після дворічної практичної роботи.

У школах забороняли тілесне покарання. Як засіб карності, служили похвала, нагорода, з іншої сторони — пересторога, посваріння, стояння в лавці або виступлення з лавки, затримання в класі, але під контролем, нарешті дострокове виключення. Проте на практиці було трохи інакше.

Учитель перевіряв завдання, проходячи попри лавки (парти), тримаючи в руках лозину або лінійку. За провину карав, б'ючи лозиною-прутом по долоні. Хто гірше провинився, вчитель клав на коліна, навіть деколи на зерно чи горох. Кращий учень у класі, як староста, слідкував, щоб завжди були нарізані прутики. Невстигаючих залишали після уроків (як казали в селі, "по школі").

На підставі цього закону були видані галицькі закони від 02.05.1873 року: "Про закладання і утримання публічних шкіл і обов'язку посилати до них дітей" і від 22.06.1873 року — "Про владу наглядову місцеву і окружну для шкіл народних". Головні засади цих законів: обов'язкова освіта від 6 до 12 років; навчання безплатне; навчальний рік від 1 вересня до 15 липня; гарантована оплата вчителям; недільне навчання від третьої до п'ятої години; в селі кожний учень мав учитися сільського господарства і господарських рахунків.

Коли дитині виповнювалося шість років, родичі вели її першого вересня до школи. Кожний першокласник мусів мати з собою табличку, до якої на шнурочку був причеплений рисік (рейсик) та гумка витирати табличку. В першій половині навчального року діти писали рисіком, а в другому півріччю уже писали в зошитах чорнилом і ручкою з пером. Чорнило носили з собою додому в спеціальних чорнильницях (казали: "каламарі").

Користувалися підручником-книжкою 1-го класу. З неї читали і писали. Був ще один підручник — книжка рахункова. На другому році навчання вчили вже польської мови, рахунки та катехизм і українську читанку. На третьому році в програмі навчання були: українська та польська читанка, рахунки, катехизм, Біблія. На четвертому те саме, але в розширеному поданні. Крім щоденної науки, в школі була і доповнююча. В підручнику доповнюючої науки на ст. 92 стояв запис: "Кожна дитина в Галичині, що жиє на селі або в малім містечку, повинна ходити у шість літ до школи на щоденну науку. Так наказує закон, ухвалений Галицьким сеймом краєвим..."

Як заходив учитель до класу, всі учні вставали і віталися" "Слава Ісусу Христу! " Вчитель відповідав: "Навіки Слава Богу". Після того всі казали "Отче наш". Після молитви учні сідали за лавки-парти.

Одна-дві години в тиждень проводилися уроки релігії. Приходив душпастир і навчав дітей основ катехизму та Біблії. Якщо в класі навчалися діти з єврейських сімей, то їх відправляли додому. Влітку учні ходили босоніж, зимою — хто в чім, переважно в чоботах своїх родичів. Старші хлопці ходили навіть у берладжах (плетенках із осоки на дерев'яній підошві).

Після кожного уроку була перерва на 10 хвилин і одна велика перерва на 30 хвилин (називалася "пауза").

Управитель (директор) школи регулярно складав списки учнів, які не відвідували уроків, і тих, що не встигали в навчанні. Висилав усі дані до повітових інспекторів. Звідти урядові документи приходили до громадського уряду (ґміни) що постановляли про сплату штрафів батьками таких учнів. Як правило, штрафи сплачували заможні батьки. Але все-таки батьків таких учнів часто викликали до ґміни. Вчителі, в свою чергу, ходили до порушників навчання, до батьків додому.

Проте реформи 60-х — 70-х років були несприятливими для українців. Під впливом поляків українців визнали "неісторичним народом", а образливо — "хлопами", "кабанами". Почалася полонізація українського народу. Вся влада була передана в руки полякам, а освіта поступово перейшла на польську мову.

При викладанні вчитель мав строго дотримуватися підручника, йому заборонялось поглиблювати і розширювати матеріал. З цього приводу дії і вчинки всі контролювалися.

Якщо закон від 14 травня 1869 року гарантував учителям зарплату, то Галицький сейм своїм законом від 2 травня 1873 року визначив учителям таку зарплату, що вони опинилися у жебрацькому становищі.

Нижче наводимо дані з різних джерел, які були знайдені в історичних джерелах про школу в кінці ХІХ століття.

1870 - школа в селі тривіальна. Управлючий – Добжевський Іпполіт.

1871 – 1872 рр. – школа в селі тривіальна. Управлючий – Жук Міхал.

1874 рік – школа людова парохіяльна. Управлючий – Жук Міхал.

1876 – 1879 рр. – школа філіальна. Управлючий – Хомишин Якоб.

1880 рік – 1-класна школа. Управлючий – Пясецкий Едвард.

1882 – 1899 рр. - 1-класна школа. Управлючий – Крохмальницький Антон. (син Миколи і Марії Оленецкої)

На уроки релігії приходив священик Антон Шанковський.

На підставі указу від 24 квітня 1894 року № 49 Рада шкільна крайова видала наступне рішення:

В Новому Нижбірку була однокласова школа народна посполита, що належала до гміни Нового Нижбірка.

Обов’язком гміни є покривати всі видатки на потреби школи, зокрема:

• на утримання шкільного будинку;
• на утримання будинку для вчителя школи;
• сплачувати податок за землю, що знаходиться під приміщенням школи, спортивною площадкою, шкільним городом і полем;
• опалення будинку, освітлення і шкільну обслугу.

З дворів на утримання школи за рік збирали 49 злотих 63 центи, гміна виплачувала 50 злотих 37 центів. Видатки на шкільну обслугу становили 12 злотих. Також виділяли 720 укладів соломи на опалення школи.

В грудні 1898 році в селі школа була однокласова – прийнято рішення про створення 2-класової школи.

У 1900 році почалося будівництво господарського приміщення біля школи.

В 1901 році управляючим цієї школи був Крохмальніцкий Антон, вчитель – Наварецка Станіслава.

1902 рік – керівник школи – Крохмальніцкий Антон, вчитель Скрипій Ян.

1903 рік – керівник школи – Крохмальніцкий Антон, вчителі: Скрипій Ян та Василіківна Ольга.

1904 рік - керівник школи – Борковський Ян, вчителі: Борковська Амалія та Канферовна Сара.

1907 – 1908 рр. - керівник школи – Борковський Ян, вчителі: Борковська Амалія та Грайовна Роза.

1909 р. - керівник школи – Борковський Ян, вчителі: Борковська Марія та Шіфмановна Гелена.

З 1910 року школою керує Дорожинський Міхал (1873 р.н.). Він також керував хором у церкві. Вчитель: Дорожинська Гелена. 

1914 рік - керівник школи – Дорожинський Міхал. Вчителі: Дорожинська Гелена та Гуменюк Ян.

У 1916 році школу було пошкоджено вибуховою хвилею, але навчання не припинялося. Директор Дорожинський пішов на фронт, а після закінчення війни повернувся і взявся за ремонт шкільного приміщення, створив у селі хор, де співали учителі і жителі села, організував вечірню школу для переростків. Навчання велося на польській і українській мові. Уроки рідної мови були 2 рази на тиждень.

У листопаді 1918 року виникла Західно-Українська Народна Республіка. Тут же був створений Державний секретаріат освіти і віросповідань. Першим Державним Секретарем був професор О. Барвінський.

Одразу ж, після встановлення Західно-Української Народної Республіки, всі працівники польської національності саботували важливі починання молодої держави. Не виходили до роботи і вчителі. Звісно, навчальна програма зривалась.

Але основні державні закони щодо організації освіти були прийняті урядом після Злуки 22 січня 1919 року. Особлива увага зверталася на забезпечення нормального функціонування навчальних закладів, на підготовку реформи шкільництва, охоплення молоді навчанням в народних, середніх і фахових школах, полегшення матеріального становища вчителя.

Старанням Секретаріату освіти було прийнято закон про зрівняння шкільних учителів з оплатою з державними службовцями, що мало би поліпшити їх матеріальне становище.

Згідно з розпорядженням Секретаріату освіти від 12 лютого 1919 року "В справі тимчасових змін научних планів", передбачалося замінити обов'язково вивчення польської та німецької мов українською. Навчальна програма з історії та географії базувалась на історії та географії України. Вивчалась історія й інших земель, заселених слов'янськими народами.

13 лютого 1919 року вийшов закон, який гласив, що всі школи на українській території стають державними, а вчителі, які працюють у них, є державними службовцями. Наміри у молодої держави були дуже добрими, але всі ці місяці зарплату вчителям не виплачували, бо не було своїх грошей. Усе це викликало велике незадоволення серед освітян.

7 лютого 1919 року польським урядом було прийнято декрет про обов'язкову безплатну освіту в обсязі семирічної школи повшехної (початкової) для усіх дітей — у віці від 7 до 14 років. Декрет цей мало чим відрізнявся від шкільного закону 1869 року.

Щоб показати Польщу в очах світової громадськості демократичною державою, в якій створено всі умови для розвитку різних національностей, у 1919 році при чоловічій учительській семінарії у Львові та жіночій у Перемишлі були створені державні семінарські курси з українською мовою навчання.

18 березня 1921 року підписано Ризький договір, у якому зобов'язано польський уряд надати «особам російської, української та білоруської національностей, які перебувають у Польщі, на основі рівноправності національностей усі права, що забезпечують вільний розвиток культури, мови і виконання релігійних обрядів».

Право українців на навчання дітей рідною мовою в початкових класах гарантувалося польською конституцією.

З 1920-1921 навчального року розпочалося поступове запровадження в Галичині нових програм навчання.

У 1921 році Окружні шкільні ради були перейменовані на повітові шкільні ради, які підпорядковувалися кураторії Львівського шкільного округу. В обов'язки повітової шкільної ради входили: організація, керівництво і нагляд за державними та приватними народними школами, контроль за роботою шкіл і дошкільних закладів.

1924 рік – керівник школи – Дорожинський Міхал, вік 76 років, греко-католик, українець. Вчителем працював з 1899 року.

Вчителі:

Федоровска Кароліна, 1900 року народження, римо-католичка, полячка, вчителює з 1922 року.

Коляса Ян, 1886 року народження, римо-католик, поляк, вчителює з 1910 року.

Шанковська Мстислава Саверівна, 1897 року народження, греко-католичка, українка, вчителює з 1921 року.

Після прийняття 31 липня 1924 року закону про мову навчання в школах почалася ліквідація української мови. "Творець" цього закону професор Станіслав Грабський висунув вимогу: відібрати в української дитини українську мову і дати їй чужого вчителя. Ставилося завдання: за допомогою польської школи і польського вчителя знищити українську культуру та національну свідомість українського народу і в такий спосіб, зліквідувати українське питання на східних окраїнах Польщі.

Пізніше мова навчання визначалася через шкільні плебісцити, які проводились в умовах шантажу, терору, погроз і підкупів. Якщо у селі декларації подали батьки сорока і більше учнів з проханням навчати дітей українською мовою, то в школі залишалася українська мова навчання, якщо декларацій було за списком менше, то навчання проводилося польською. Якщо надходило 40 декларацій про навчання українською мовою, а 20 декларацій про навчання польською мовою, цього було достатньо, щоб у школі було двомовне навчання (так зване "утраквістичне").

Проте з кожним роком число українських шкіл зменшувалось. Усіх учителів, які були симпатиками навчання українською мовою, переводили на роботу вглиб Польщі, звідти направляли на їх місце вчителів-поляків.

У 1925 році школа була:

однокласна (організована 30 січня 1925 року) – з польською мовою навчання (вчитель – Францішек Соколовський, тимчасово навчаючий, римо-католик, поляк) і двокласна – з українською мовою навчання. (вчителі Михайло Дорожинський – керівник, греко-католик, українець і Мар’ян Скрипій, римо-католик, поляк). Українська школа мала власний будинок з двома кімнатами для навчання і приміщенням для керівника школи.

Українці негативно ставилися до того, щоб школа була польською, хоча вже в 3 класі діти навчалися в більшості польською мовою.

Батьки написали 72 декларації за українську мову навчання і 26 – за польську.

У квітні 1925 року прийнято рішення про об’єднання окремих 2 шкіл в одну школу двомовну 3-х класову з 1 вересня 1925 року.

Список дітей шкільного віку на 1925-1926 н.р.

	римо-католики		греко-католики		всього		разом
	хлопчики	дівчата	хлопчики	дівчата	хлопчики	дівчата
І	2	2	20	19	22	21	43
ІІ	1	2	26	17	27	19	46
ІІІ	4	2	10	15	14	17	31
ІV	2	1	14	14	16	15	31
V	3	1	10	6	13	7	20
Разом	12	8	80	71			171

У 1926 році в школі навчалося 237 учнів, серед них були такі: Гащин Кароліна, Мендльовська Марія-Броніслава, Йосип Лапановський, Войнович Іван, Шпичак Броніслава, Станіслав Кульчицький, Роман Лапановський, Броніслав Хоростковский, Анна Демчишин, Гринько Слободян, Марія Процишин, Антоніна Придан, Параска Хоростковска, Іван Бойко, Ілько Кравчук, Міхал Федишин, Петро Вівчар, Міхал Польовий, Ірина Безкоровайна, Марія Процишин, Василь Мудрий, Іван Процишин, Настя Слободян, Марія Богач, Катерина Придан, Микола Павлишин, Катерина Волощук, Іван Процишин, Анна Костів, Роман Слободян, Шимчишин Павло, Анна Трисирука, Анна Шимчишин, Ян Хоростковский, Петро Данилевич, Йосипа Шумада, Петро Шпіляк, Катерина Трисирука, Настя Фітькайло, Гринько Мимрик, Гринько Козак, Йосип Веселовский, Ірина Іванишин, Міхал Процишин, Гринько Сверлик, Анна Гащин, Анна Демчишин, Ірина Осика, Степан Лайбіда, Захар Бемба, Анна Процишин, Анна Олійник, Йосип Стойко, Павло Нечесний, Антон Кузьма, Анна Олійник, Текля Мушка, Микола Олійник, Йосип Бойко, Гринько Маланчук, Настя Стойко, Варвара Матеушів, Анна Вересюк, Марія Стиранка, Степан Гура, Петро Козак, Марія Олійник, Анна Безкоровайна, Роман Сверлик, Анна Сверлик, Марія Слободян, Марія Олійник, Василь Дурдель, Анна Демчишин, Олена Трисирука, Катерина Олійник, Степан Кузьма, Олекса Мушка, Варвара Демчишин, Марія Безкоровайна, Анна Вальчишин, Настя Запріляк, Катерина Кульчицька, Ян Лазар, Петро Хоростковский, Ян Шимчишин, Ян Кульчицький, Катерина Кравець, Антон Лапановський, Марія Осика, Міхал Лапановський, Францішек Новосільский, Степан Соловій, Марія Козак, Текля Салата, Антоніна Тржашковска, Іван Богач, Семко Луків, Кароліна Вінярска, Степан Стойко, Іван Олексик, Марія Ключевич, Роман Бойко, Анна Данилевич, Степан Лапановський, Анна Козак, Антоніна Шпіляк, Степан Вівчар, Марія Качур, Олена Корніцка, Анна Кравчук, Явдоха Придан, Катерина Вівчар, Анна Слободян, Марія Бойко, Ольга Процишин, Йосип Петришин, Міхал Салата, Катерина Бекалюк, Марія Гащин, Міхал Мимрик, Микола Місяць, Броніслав Вінярський, Міхал Придан, Міхал Петришин, Микола Шимчишин, Ольга Сверлик, Микола Іванишин, Іван Юрчишин, Микола Процишин, Міхал Процишин, Йосип Богач, Василь Довгошия, Анна Данилевич, Катерина Кравець, Марія Пастух, Петро Гуменюк, Гринько Дурдель, Варвара Трисирука, Ярослава Олійник, Роман Фітькайло, Стефанія Бемба, Петро Федишин, Анна Олійник.  

У 1928 році відкрили однокласну з п'ятирічним навчанням школу. У цьому ж приміщенні була і гміна. Очолив школу Фаляш, уроки проводили Балацька Мстислава Саверівна, Шанковська, Шпіх (Спєх) Ян, (з Чорткова), який в 30-их роках був директором школи.  У 1928 році 2 дітей вислано з громади на навчання до гімназії.

З 1929 року школу очолив Скрипій. З першого класу діти вчилися говорити, писати, читати по-польськи. Дітей ділили на поляків і русинів. Лише з 2 класу вводилося вивчення української мови 2 рази на тиждень.

У 1933 році знову підняли питання про переведення школи на польську мову навчання. За українську мову підписали 111 декларацій для 169 дітей, за польську – 28 декларацій для 44 дітей.

В цьому році у шкільному віці (які народилися з 01.01.1921р. по 31.12.1926 р.) було 146 греко-католиків і 30 римо-католиків.

Школа відносилася до Львівського шкільного округу.

         За розповідями старожилів села, які ще пам’ятають польський період, навчанням охоплювались більшість дітей шкільного віку. Але в селі було багато дітвори, яка через матеріальні нестатки своїх родин не відвідувала школу, або яких за рік-два виписували із школи. Наповнюваність класів була великою – 20-30 учнів. Діти починали ходити у школу із 7-ми років, хоча в одному класі могли бути так звані «переростки». Серед учнів були і невстигаючі, яким доводилося сидіти два, а то і більше років в одному класі.

     Облаштування в класі було простим: у два-три ряди стояли парти-лави,   посередині стіни – таблиця (дошка), на якій писали крейдою, та стіл для вчителя. Книжки і зошити діти носили у сумках (торбах), які шили із домотканого полотна. Менші учні (1-2 кл) писали у зошитах олівцем, а потім ручкою з пером, вмокаючи в чорнило. Таке написання вимагало від учня великої старанності та вміння. Саме чорнило виготовляли із плодів бузини. У класі навчав один вчитель. Діти одягалися дуже просто. Їхній одяг залежав від сезону, а найбільше – від можливості сім’ї. Часто взимку діти не могли відвідувати школу через відсутність взуття. Організованого харчування для учнів не було.

Шкільне свідоцтво за 2 клас Антоніни Запріляк, 1943 рік