Новини проекту
Найзахопливіші детективи для підлітка
Wizeclub Education: курси додаткової освіти в Україні
Що робити, якщо болить поперек
Онлайн академія Mate academy – від мрії потрапити в IT до першої роботи
Мобільні додатки для підтримки організації навчання та співпраці в освітньому процесі
Школа англійської для дітей: важливість навчання та як вибрати кращу школу
Хто такий Зевс?
Вивчаємо англійську за допомогою читання
Благодійність та соціальна відповідальність бізнесу
Як обрати надувний басейн?
Як створити і розкрутити групу у Фейсбуці без блокування
Практичні рекомендації по вибору школи англійської мови
Options for checking articles and other texts for uniqueness
Різниця між Lightning та USB Type-C: одна з відмінностей iPhone
Столична Ювелірна Фабрика
Відеоспостереження у школі: як захистити своїх дітей?
Чим привабливий новий Айфон 14?
Розширений пакет за акційною ціною!
iPhone 11 128 GB White
Програмування мовою Java для дітей — як батьки можуть допомогти в навчанні
Нюанси пошуку репетитора з англійської мови
Плюси та мінуси вивчення англійської по Скайпу
Роздруківка журналів
Either work or music: 5 myths about musicians and work
На лижі за кордон. Зимові тури в Закопане
Яку перевагу мають онлайн дошки оголошень?
Огляд смартфону Самсунг А53: що пропонує південнокорейський субфлагман
БЕЗПЕКА В ІНТЕРНЕТІ
Вітаємо з Днем Вчителя!
Портал E-schools відновлює роботу
Канікули 2022
Підписано меморандум з Мінцифрою!
Голосування
Як Вам новий сайт?
Всього 89 чоловік

Таланти нашого села

Дата: 28 жовтня 2021 о 07:25, Оновлено 18 серпня 2022 о 21:40
Автор: Вівчар Л. Я.

Сорочак (Мойсеєнко) Віра Петрівна -   народилася 29 травня 1966 року в с. Курилівка Коропського району Чернігівської області. В 1973 році пішла до першого класу Курилівської початкової школи. З 1974 по 1983 рік навчалася у Мезинській середній школі. В 1983 році поступила в Чернігівський державний педагогічний інститут ім. Т.Г. Шевченка, який закінчила у 1988 році, одержала спеціальність: вчитель математики і фізики. В 1988 році пішла на роботу у Київську область вчителем математики у Шкневській восьмирічній школі Поліського району. З 1990 року проживає в с. Нижбірок Гусятинського району Тернопільської області. Цього ж року призначена на посаду вчителя математики і фізики. З 1996 р. по жовтень 2009 р. року займала посаду заступника директора школи з навчально-виховної роботи.

****
Куточків гарних є багато на землі,
Що людям Бог створив як райську насолоду.
Там для блаженства тіла є принади немалі,
Свідомість розчиняється серед дарів природи.

 

Над горизонтом , де блакить спирається на хвилі,
В морську зеленоцвіть вдивляються хмарки.
Проміння сонця виграє на небосхилі,
Пустун-вітрисько загляда в усі шпарки.

 

Там хвиля хвилю здоганяє й весело хлюпоче.
Веселка барви свої розгубила по воді,
А човен вперто гойдатись на хвилі хоче,
Весляр вітри збира докупи молоді.

 

Піщане плесо солодко дрімає під пекучим сонцем,
Облизане морським солоним язиком.
Високі пальми в небо тягнуться ,неначе у віконце,
Сховавши корені під ,вітром пересіяним ,розпеченим піском.

 

Відпочивальники під пальмами ліниво метушаться.
Від райських надр охочі вони взяти все.
Їм кольорові сни ночами тихо сняться,
А вдень гамують почуття за кавою-глясе.

 

Спогади.
Так манить вдаль дитинство босоноге,
В ті безтурботні і щасливії роки.
І сняться рідні батьківські пороги
Й на стінах мамині хрещаті рушники.
Не знаю більшого я в світі дива,
Аніж творіння материнських рук:
Сорочка ,серцем вишита ,для сина,
В ній хизуватиметься ще й онук.
Вся хата , наче писанка на Пасху.
До стелі стирта вишиваних подушок.
До неї вкотре повертаюся як в казку,
Ногами босими торкаюся протоптаних стежок.
Я забіжу на річку в верболозах,
В дитинство з головою окунусь.
Сріблясті позбиваю рано роси
І спогадів, як чистої води, нап‘юсь.
По луках скошених хмільна вже побреду я,
Вдихну так жадібно цілющий запах трав.
Ніде краси такої не знайду я
Лиш бАтьківщина - мій п‘янкий нектар.
Збираючи його , повернуся до хати.
Присяду я на лавці край воріт,
Де матіоли насівала мати,
Щоб око милував той райський цвіт.
Криниця на подвір‘ї біля хати.
Це батько сам колись її копав.
Джерельну воду вмів він відшукати,
Не вчений був, та всьому лад давав.
Рожеві мальви в вікна заглядають-
Вони тут старожили на селі.
В скорботі низько голови схиляють,
Коли я отчий слід цілую на землі.

***

Так прикро,але мушу все ж зізнатись,
І так ,до болю соромно, а втім...
Якби не ця війна, мабуть би не дізналась,
Наскільки Україна дорога мені.
Усе, що в ній одвічне- дороге і рідне.
Усе, з чим кожен українець гордо ріс.
Духовність наша й віра - це з коріння.
У серці Бога свято люд наш ніс.
Культура й мова - це кістяк, основа,
З якої нація початок свій взяла.
Не може бути двохребетним клоном
Нард, що впевнено воює проти зла.
Нема двох мов!Одна є - українська!
Тож нею ти із честю володій,
Якщо не є свиня ти проросійська.
В духовнім сенсі, якщо не злодій.
Війна всіх виведе на чисту воду,
Всі зрадники підуть за руським кораблем!
Солдат наш зробить мир! Сприятливу погоду
Створить, щоб Україна розквітала день за днем.
В цій споконвіку історичній круговерті
Козацький рід шанує тризуб-герб.
Як символ торжества життя над смертю.
Знаряддям праці молот залишається і серп.
Блакить небес і золото пшениці
Злилися в нашім прапорі навік.
З ним перемогу здобувають українці,
Народом бути вільним нас Господь прирік.
Із роду в рід козацькая звитяга
Онукові від прадіда передалась.
Уся планета синьо-жовтим стягом
Неначе полум‘ям сьогодні зайнялась.
Звучання гімну так війна змінила.
Хоча буденним він не був й колись.
В нім велич духу , в нім козацька сила,
Минуле і майбутнє в нім сплелись.
Відродиться з руїн наша держава,
У мирі вільно будем процвітать.
Нікому в світі не дамо ми права
На нашу незалежність зазіхать.
***
Три дні і три ночі уже він на зміні,
Не було б війни, то би так задрімав.
Життя знову чиєсь на волосині,
А він Гіппократа ж бо клятву давав.

Вже очі злипаються й мокрі долоні,
Та скальпель він твердо тримає в руці.
Дитина поранена в смерті в полоні-
Осколок стирчить просто в лівій щоці.

Солдат на столі- втратив крові багато.
У груди пораненням орк наградив,
Коли з під завалів ішов визволяти
Людей ,що від руської крились орди.

Нема перекуру ані на хвилину:
Шіснадцять ранених нараз привезли.
З чола йому скапують поту краплини,
Бій знову зі смертю…і чудо! Спасли!

Такий другий фронт у війни непомітний.
Тут бореться лікар за кожне життя,
І не задля слави, і не задля звітів.
Він робить це просто заради буття.

Він вперто воює тут кожної днини
Не з автоматом. Такий Божий дар.
Ім‘я він просте має - Лікар-Людина
Без звань , нагород і без всяких піар.

Доземний уклін тобі Мега-Людино!
Ти сотні життів вирвав в смерті із лап.
Бог щедро воздасть і тобі неодмінно-
Людині, що вбралася в білий халат.
**
Якась весна цьогоріч незвична:
Прийшла з війною , з тугим плачем.
Така зрадлива чомусь і дволична…
Ніби й теплом голубить, а тут вже хрестить мечем.
То вітром цілує солодко й ніжно,
Що аж затихає у серці щем.
Ось нива до сонця живіт свій ніжить…
За мить здригається під свинцю дощем.
Верба он котиками зацвіла,
Великдень …вже час би її освятить.
А мати зажурена й посивіла.
Сина ранили(каже легко),а їй болить.
Вже квітень…дерева стоять ще голі:
Ні листя, ні цвіту на них нема.
Розбиті будинки…ми їх відбудуєм поволі.
Ступилась би тільки московська чума.
В місцях катувань поставимо обеліски,
Як символ нескореності й знак страждань.
Назвемо по іменах всі жертви від рук рашистських.
До неба рвуться з могил звуки людських ридань.
Ви нас не поставите вже на коліна,
Погані орки, ми все одно зростем!
Ви мучите нас,вбиваєте дуже повільно…
А ми ,вам назло,крізь бетон проростем!
***
Навчи нас, Боже,як нам далі жити.
Як залічити душі зранені дітей?
Хіба ж можливо геноцид такий простити?
Жахіття, які скоїла орда недолюдей ?
Ту матір, яку орки гвалтували,
У шестирічного синочка на очах.
Вона молила їх і плакала , благала…
Та ,видко ,догорала вже її свіча.
Розтерзана, від крові почорніла,
Вона лежала так, як весняна рілля.
Лиш поглядом в куті синочка взріла
Й очима лагідно до нього промовля:
«Візьми той образок,що у тебе над ліжком,
Як тільки зможеш, високо його неси,
Весь час молись.Настирливо та ніжно
Ти Матір Божу та її Ісусика проси».
Вона в заплакані вдивлялась оченята-
Хотіла зрозуміти, чи він все почув.
І в погляді зловила: «Буде всім відплата!
Мамо, я виросту і відімщу!»
І так їй легко стало… підвестись хотіла,
Щоб сина ще про щось застерегти…
Та … вже душа до неба полетіла….
Вона не в силі була смерть перемогти.
Хлопчик у розпачі не знав , що мав робити?
У своїх шість на півстоліття постарів.
Сирена вила знов несамовито .
Тут, біля мами , він і посивів.
Я проклинаю вас, головорізи кляті!
До сьомого коліна кожного з вас прокляну!
Цей гріх , навіть, на совісті не буду мати,
Я і на сповіді про нього на спімну,
Я знаю,Господи, ти вчиш усім прощати.
Так.Людям я прощала й наперед прощу,
Та оркам-цим бандитам, цим нащадкам ката-
Пробач,мій Боже,їм я не прощу!
Ні Маріуполь не прощу, ні Бучу!
І,хоч би цілий світ про це просив,благав,
Я НЕ ПРОЩУ !Ти чуєш мене , сину сучий!
Я вбивцям не прощу звірячих тих забав!
04/08/22
***
Іде війна кривава і жорстока.
Смерть дихає у спину мовчазна.
Ми мусим вибити не тільки московита,
Скільки ще гнилі й серед нас - хто зна?!
В тилу сидять великі генерали,
Яких в окопі не була й нога.
І нагло топчуть сало те,що вкрали
З солдатської посилки.Жах!Ганьба!
Палять цигарки із тієї ж пачки,
За ковдру чубляться зі свояком.
Солдатові, мовляв,уже за звичку
В окопі виспатися голяком.
За що вчіпили вам оті пагони?
І де, панове, ота ваша честь ?
Там воїни грудьми тримають оборону ,
Ви ж закладаєте на голови собі вінець .
Послати би вас, покидьки, за руським
Так,так, за тим відомим кораблем .
Щоб не ганьбили рід наш український,
Землі святій не були б тягарем!
А це що за химера ще з‘явилась?
У сховище білети продає?!
А , може б, у солдата ти спиталась
Чи на землі ще місце є твоє?
Які ж убогі мізки треба мати ,
Щоб так цинічно торгувать життям!
Солдатських матерів в підвал пускати
Наважилась вона по пропускам.
Та нині, тварі, не за вами слово!
Вам гідний вирок винесе солдат!
Чи будете ви жити гонорово?
А чи до пекла вручить вам мандат.
Отямтесь, люди, якщо ви ще люди!
Бо Господь дивиться на нас з небес !
Суд божий незабаром буде.
Моліться всі, щоби Ісус воскрес!
**
О,мово рідна, що ти пережила?!
Яких тортур зазнала й катувань?!
Та нині, в час війни , ти знов ожила.
Ти обираєшся народом без вагань.
Питаю вас: «Чи шпак кує на гілці?
А чи когут затьохкає?»ще б пак!
То чому ж ми - свідомі українці
Паскудим свою мову як ходак.
Ні, я не проти, щоб російську знати.
Це наша зброя проти москалів.
Та не погоджуймось її плекати!
І пам‘ятаймо, що Тарас велів!
Ну де у світі є така ще мова?
Щоб перлами дзвеніли так слова,
Вона і солов’ї на й калинова,
Вкраїна-мати нам її дала.
На мові цій пташки співають в лісі.
Той соловейко, що у нас в гаю-
Ви вслухайтеся ,як по-українськи
Витьохкує мелодію свою.
Ну як тобою , мово, не пишатись?!
Як душу піснею ти рвеш до сліз!
Люблю тобою тихо милуватись,
Коли я шепіт слухаю беріз.
Я вірю, буде жити Україна!
Російській мові скажемо ми: «Цить!»
І українська рідна , солов’ї на
По всьому світу гордо зазвучить!
***
Та що ж то за мати тебе породила ?
Звірячим інстинктом сповна наділила.
Не охрестивши пустила в світи,
Щоб стільки накоїв ти в світі біди .
Якого ж ти племені,роду дитина?
Бо ,точно ,не того, що зветься ЛЮДИНА.
Якщо без жалю ти впритул , не здаля
По-звірськи стріляєш в людське немовля.
Невже тобі серце не йокнуло, враже ?
Невже твоя совість нічого не каже ?
Як будеш ти жити помежи людьми ?!
Хіба тобі мало ще й досі ганьби?!
Якого ж то зілля ти змалку наївся,
Коли ще грудьми у колисці кормився ?
Яким отруївся звірячим ти злом?
Якого з‘їв яду з грудним молоком?
За що ти лікарні і церкви руйнуєш?
За що український народ ти ґвалтуєш ?
Гадаєш, уникнеш Господнього суду?
Ні ! Божа правиця знайде тебе всюди!
Не буде прощення вам, клятії орки!
Згортайте всі ваші манатки й підборки!
Вже досить народ український лякати
І чоботом руським нам землю топтати !
Не буде вкраїнець рабом московита !
І проклята буде московська вся свита.
Наш вільний народ москалю не зламати!
Від Бога клич лине: «Перемагати!»

Коментарі:
Залишати коментарі можуть тільки авторизовані відвідувачі.