Учасники ОУН-УПА

На теренах нашого краю, і в Нижбірку зокрема, діяла розгорнута мережа ОУН-УПА. Її учасниками були такі жителі нашого села:

- Афтанащук Іван Петрович, 1930 р., освіта початкова. Заарештований 16.04.1950 р. Гусятинським районним відділом Міністерства державної безпеки (ст. 54- 1а, 54-11 КК УРСР). Член ОУН. Засуджений 04.07.1950 р. військовим трибуналом військ МВС у Тернопільській обл. на 25 р. виправно-трудових таборів з конфіскацією майна і 5 р. позбавлення прав. Звільнений 12.06.1955 р. Реабілітований 08.12.1993 р. (12032-П).

- Безкоровайний Василь Павлович, 1925,стрілець куреня "Бистрого",  ОУН-УПА, загинув  1944 р. в Луб'янецькому бою. 

- Безкоровайний Гілько Олексійович, 1921, стрілець ОУН-УПА, загинув  1945

- Безкоровайний Іван Якович

- Безкоровайний Йосип Іванович, 1 січня 1928 р., освіта початкова. Заарештований 24.08.1947 р. Гусятинським РВ МДБ (ст. 54-1а КК УРСР). Член ОУН. Засуджений 10.10.1948 р. ВТ військ МВС у Терноп. обл. на 10 р. ВТТ з конфіскацією майна і 5 р. позбавлення прав. ВС УРСР 12.12.1955 р. змінив вирок на 8 р. ВТТ з конфіскацією майна і 3 р. позбавлення прав. Звільнений у грудні 1956 р. Реабілітований 1955 р. (30702-П).

- Бемба Захар, 1924, стрілець ОУН-УПА, загинув 1945, Шили

- Богач Захар, 1925, симпатик ОУН-УПА,  загинув  1945, в тюрмах НКВС

- Богач Іван, 1921, стрілець куреня"Бистрого", ОУН-УПА,  загинув в Луб'янецькому бою,  1944р., с. Шили

- Боднар Степан, 1926, стрілець ОУН-УПА, 1945, с. Нижбірок

- Боднар Ярослав, 1923, стрілець ОУН-УПА, 1945

- Бойко Андрій Дем'янович, 1912 р., освіта початкова. Заарештований 20.02.1941 р. Гусятинським РВ НКВС. Член ОУН. Перебував під слідством у тюрмі м. Чортків. Розстріляний без суду 21.07.1941 р. в тюрмі м. Умань Черкаської обл. Реабілітова­ний 10.07.1997 р. (16762-П).

- Бойко Іван, 1922, стрілець ОУН-УПА, 1945

- Бойко Іван Петрович, 1917 р., освіта 5 кл. Заарештований 06.01.1941 р. Гусятинським РВ НКВС (ст. 54-2, 54-11 КК УРСР). Член ОУН. Засуджений 27.04.1941 р. ВТ 6-ї армії КОВО в м. Чортків на смертну кару. Розстріляний 21.07.1941 р. в тюрмі м. Умань Черкаської обл. Реабілітований 23.11.1992 р. (12615-П).

- Бойко Іван Федорович, 1916 р., освіта 5 кл. Заарештований  22.02.1941 р. Гусятинським РВ НКВС. Член ОУН. Перебував під слідством у тюрмі м. Чортків. Розстріляний без суду 21.07.1941 р. в тюрмі м. Умань Черкаської обл.

- Бойко Михайло, 1921, стрілець ОУН, 1945, Шили

- Бойко Олекса, 1922, симпатик ОУН, 1945, в тюрмах НКВС

- Бойко Михайло,1923, симпатик ОУН, 1945, в тюрмах НКВС

- Бойко Олена, 1921, стрілець ОУН-УПА, 1946, с. Нижбірок

- Бойко Северин Іванович, 1921 р. освіта початкова. Заарештований 13.04.1945 р. ВББ У НКВС у Терноп. обл. (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). Член ОУН. Засуджений 11.07.1945 р. ВТ військ НКВС у Терноп. обл. на 20 р. каторжних робіт з конфіскацією майна і 5 р. позбавлення прав. Загинув в ув'язненні 1953 р. Реабілітований 28.08.1992 р. (12273-П).

- Бойко Степан,1921, стрілець ОУН-УПА, 1945

- Бохна Григорій, 1921, стрілець ОУН-УПА,1945, с. Шили

Григорій Бохна, стрілець куреня "Бистрого". Загинув 1944 р. в Луб'янецькому бою.

- Бохна Микола, 1918, стрілець ОУН-УПА, 1946,  с. Нижбірок

- Верестюк Іван, 1923, стрілець ОУН-УПА,1945, Саджівки

- Веселовський Микола, 1921, стрілець ОУН-УПА, 1946, с. Нижбірок

-  Веселовський Степан Лаврович, 1921 р.,  освіта початкова. Заарештований 10.06.1944 р. Гусятинським РВ НКВС (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). Вояк УПА. Засуджений 17.09.1944 р. ВТ військ НКВС у Терноп. обл. па 15 р. ВІТ з конфіскацією майна і 5 р. позбавлення прав. Загинув в ув'язненні 14.09.1945 р. Реабілітований 05.03.1993 р. (14391-П).

- Веселовський Степан Федорович, 1892 р., освіта середня. Проживав  м. Вінниця. Дільничний інспектор міліції. Заарештований 04.12.1937 р. (ст. 54-4, 54-11 КК УРСР). Згідно з постановою наркома НКВС і прокурора СРСР розстріляний у м. Вінниця 11.01.1938 р. Реабілітований 20.08.1957 р.

Гащин Ганна, 1927, стрілець ОУН-УПА, 1946, с. Нижбірок

- Гура Іван, 1927, симпатик ОУН, 1945, в тюрмах НКВС

- Гура-Безкоровайний Григорій Мико­лайович, 1927 р., освіта 6 кл. Заарештований 02.08.1945 р. Гусятинським РВ НКДБ (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). Вояк УПА. Засуджений 11.09.1945 р. ВТ військ НКВС у Терноп. обл. на 15 р. каторжних робіт з конфіскацією майна і 5 р. позбавлення прав. Звільнений 01.07.1955 р. Реабілітований 17.06.1992 р. (7901-11).

Демчишин Микола, 1926, стрілець ОУН-УПА, 1945, Слобідка

- Довгань Михайло Олексійович, 1910 р., освіта початкова. Заарештований 12.02.1941 р. Гусятинським РВ НКВС (ст. 54-2, 54-11 КК УРСР). Член ОУН. Перебував під слідством у тюрмі м. Чортків. Розстріляний без суду 21.07.1941 р. в тюрмі м. Умань Черкаської обл. Реабілітований 19.11.1998 р. (17089-П).

- Довгань Павло Миколайович, 1906 р., освіта початкова. Член ОУН. Заарештований 17.02.1941 р. Гусятинським РВ НКВС (ст. 54-2, 54-11 КК УРСР). Член ОУН. Перебував під слідством у тюрмі м. Чортків. Розстріляний без суду 21.07.1941 р. в тюрмі м. Умань Черкаської обл. Реабілітований 19.11.1998 р. (17089-П).

- Довгань Петро Павлович, 1920 р., освіта початкова. Заарештований 17.02.1941 р. Гусятинським РВ НКВС (ст. 54- 2, 54-11 КК УРСР). Член ОУН. Перебував під слідством у тюрмі м. Чортків. Розстріляний без суду 21.07.1941 р. в тюрмі м. Умань Черкаської обл. Реабілітований 19.11.1998 р. (17089-П).

- Довгошия Григорій, 1925, стрілець ОУН-УПА, 1944, с. Шили

Григорій Довгошия, стрілець куреня "Бистрого". Загинув 1944 р. в Луб'янецькому бою.

- Дубліч Йосип, 1917 р.  Заарештований 1940 р. Гусятинським РВ НКВС. Член ОУН. Закатований у тюрмі м. Чортків.

Дурдель Григорій, 1923, стрілець ОУН-УПА, 1945, Целіїв

Гринько Дурдель, стрілець боївки провідника 'Вітра", загинув 1945 р. в с. Целіїв.

Дурдель Михайло, 1927, стрілець ОУН, 1946, Нижбірок

Іванишин Григорій, 1918, член ОУН, 1940

Іванків Богдан, 1919, член ОУН, 1940, Уманська тюрма

Ільчишин Микола Климович 1921 р.н., Уманська тюрма

Ключевич Григорій, 1927, стрілець ОУН-УПА, 1945

Козак Микола, 1923, член ОУН, 1945

Козак Петро, 1917, член ОУН, 1945

Петро Козак, стрілець куреня "Бистрого". Загинув 1944 р. в Луб'янецькому бою.

Козак Петро, 1925, член ОУН, 1940

Кравчук Іван, 1928, стрілець ОУН -УПА , с. Слобідка

Лазар Микола, 1923, стрілець ОУН-УПА, с. Старий Нижбірок

Лазар Микола Якимович, 1922, стрілець ОУН-УПА

Лазар Степан, 1923, стрілець ОУН-УПА, 1944

Лазар Михайло, 1923, стрілець ОУН-УПА, 1944

Маланчук Степан, 1922, стрілець ОУН-УПА, 1945, с. Слобідка

Матіяш Василь, 1923, стрілець ОУН-УПА, 1944

Нечесний Микола, 1926, «Вітер», стрілець ОУН-УПА ,1945, с. Кошляки

Нечесний Павло, 1920, стрілець ОУП-УПА, 1945

Павло Нечесний, стрілець куреня "Бистрого".

Загинув у бою 1945 р.

Олексюк Григорій, 1905, симпатик ОУН, 1945, в тюрмах НКВС

Олексюк Григорій Григорович у 1941 році в Копичинцях

Художник, поет.

Загинув в концтаборі в Красноярському краї.

Листи його до матері і до коханої

Олексюк Михайло та Олексюк Григорій

Копичинці, травень 1941 р

Олексюк Іван, 1927, стрілець ОУН-УПА, 1944, с . Шили

Іван Олексюк, стрілець куреня"Бистрого»

Загинув 1944 р. в Луб'янецькому бою

Олійник Михайло, 1916, член ОУП-УПА, 1941, Уманська тюрма

Осарчук Григорій, 1928, стрілець ОУН-УПА, 1945, с. Слобідка

Освіцімський Михайло, 1927, стрілець ОУН-УПА, 1945,с . Слобідка

Павлишин Іван, 1923, стрілець ОУП-УПА, 1945, с. Нижбірок

Павлишин Микола, 1921, стрілець ОУН-УПА, 1948, с. Целіїв

Парастюк Іван, 1920, стрілець ОУН-УПА, 1944, с. Кошляки

Петраківський Іван, 1919, член ОУН, 1940, Уманська тюрма

Процків Іван, 1923, стрілець ОУН-УПА, 1945

Процишин Степан, 1923, стрілець ОУП-УПА, 1945, с. Слобідка

Салата Михайло, 1923, стрілець ОУН-УПА, 1944, с. Шили

Михайло Салата, стрілець

куреня "Бистрого". Загинув 1944 р. в Луб'янецькому бою

Слободян Роман, 1923, стрілець ОУН-УПА, 1944, с. Кошляки

Соловій Степан, 1921, стрілець ОУН-УПА, 1944, Луб’янецький ліс

Степан Соловій, стрілець

куреня "Бистрого". Загинув 1944 р. в Луб'янецькому бою.

Стойко Іван, 1923, стрілець ОУН-УПА, 1945

Фірман Теодор, 1905, симпатик ОУН-УПА, 1947, в тюрмах НКВС

Федишин Іван, 1922, стрілець ОУН-УПА, 

Іван Федишин, стрілець куреня "Бистрого".

В'язень більшовицьких концтаборів

Шимчишин Іван, 1922, стрілець ОУН-УПА, 1944, с. Шили

Іван Шимчишин, стрілець куреня"Бистрого»

Загинув 1944 р. в Луб'янецькому бою

Мудрий Микола

Веселовський Йосип Семенович

Богач Марія

Жінки:

1. Бойко Олена – народилася 1921 року в с. Новий Нижбірок. 1946 року закатована енкавеесівцями в Нижборецькому гарнізоні.
2. Гащин Ганна – зв’язкова ОУН. Народилася 1927 року в с. Новий Нижбірок. У 1946 році, щоб не попасти живою в полон, застрілилась.
3. Доліба Євгенія – підпільний псевдонім «Бистриця». Член Копичинецького повітового проводу ОУН. 1944 року вбита енкавеесівцями в селі Нижбірок.
4. Стельмащук Ганна – станична оунівського підпілля. Народилася 1921 року в селі Коцюбинці. 1945 року закатована кадебістами в Нижбірському гарнізоні.)
5. Сцібак Михайлина – народилася в селі Новий Нижбірок. Загинула внаслідок нестерпних умов і важкої праці в місцях депортації.

Список жінок, ув’язнених за участь у визвольній боротьбі ОУН, УПА 1940-1953 рр.

Парасковія Боднар (Яковець)

- Боднар (Яковець) Парасковія Миколаївна,  зв'язкова куреня "Бистрого", 1926 року народження, с. Новий Нижбірок Гусятинського району Тернопільської області, арештована 24 лютого 1946 року, засуджена 10 травня 1946 року згідно вироку ВТ військ МВС Тернопільської області за ст.ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР до 10 років позбавлення волі в ВТТ, з поразкою в правах на 5 років та конфіскацією майна. Звільнена з місць відбування покарання 19 жовтня 1954 року достроково в зв'язку з зарахуванням заліку трудових днів.

Згідно з матеріалами обвинувачувального висновку Боднар П. М. звинувачувалась в тому, що восени 1943 року була прийнята у формування ОУН, де отримала псевдонім «Зірка». Перебуваючи у формуванні, виконувала обов'язки зв’язкової. Відомостей про участь в бойових діях Боднар П. М. в матеріалах архівно-кримінальної справи не виявлено. Реабілітована 5 лютого 1992 року прокуратурою Тернопільської області.

«У Новонижбірському гарнізоні нас, — згадує жителька Копичинець, зв'язкова привідника Дубліна, в'язень сталінських концтаборів Парасковія Яковець, — крім страшного биття, мучили, підвішували на шибениці. На очах інших катували всіх почергово. Міцно зав'язану мотузку, в яку ледве входила голова, одягали на шию і по гаку, що був забитий у сволок, підтягували, поки жертва подавала ознаки життя. Після втрати свідомості опускали на землю, виливали відро води і повторювали те саме з іншою жертвою. Так загинули мої подруги Олена Олексюк і Ганна Стельмащук.

А скільки натерпілись і на засланні. Де тільки ми не були, де тільки не використовували нашу дівочу українську силу. Воркута, Тайшет, бухта Ваніно... У бараках ні вікна, ні дверей, холод пробирає до найменшої кісточки. Ні зігрітися, ні жити, ні вмерти.

У пам'яті бухта Нагаєво. 4-й кілометр. Лісоповал. Ручна пила на двох знесилених дівчат. І норма — 12 складометрів дров. Нарізати і зложити, і за це, якщо виконаєш норму, — 900 г хліба, а не виконаєш 700 г хліба і черпак рано і ввечері баланди. Крихта хліба в кишені замерзала каменем. І так з дня в день довгих 9 років. Що витерпіли один Бог знає!

- Верестюк Ганна, 1929 р.н., арештована 1946 року, 10+к

- Возьна Марія - 1921 р.н., арештована 1944 року, 10+5

4. Демчишин Стефанія - 1925 р.н., арештована 1946 року, 10+5+к
5. Жминда Марія - 1926 р.н., арештована 1946 року, 10+5+к
6. Іванишин Марія - 1928 р.н., арештована 1946 року, 10+к
7. Кравець Марія - 1927 р.н., арештована 1949 року, 25+5+к
8. Місяць Ганна – 192о р.н., арештована 1949 року, 10+5+к
9. Нечесна Анастасія - 1926 р.н., арештована 1946 року, 10+к
10.  Нечесна Ганна - 1926 р.н., арештована 1946 року, 15+к

Ганна Нечесна, станична ОУН-УПА, довголітній в'язень більшовицьких концтаборів

Спеціально виробляли фотографії з тюрми у Воркуті, щоб вислати батькам додому.

11.  Олійник Ольга - 1928 р.н., арештована 1946 року, 10
12.  Пастух (Осадчук) Марія Онофріївна - 1926 р.н., арештована 1946 року, 15+5+к

С Л У Ж Б А   БЕЗПЕКИ   УКРАЇНИ

управління в Тернопільській області

46002, м. Тернопіль, вул. С. Бендери. 21, тел. 22-45-42

№ 1019-н/14946-П

Довідка

Видана Пастух (Осадчук) Марії Онуфріївні, 1926 року народження, уродженці с. Новий Нижбірок Гусятинського району Тернопільської області, арештованій 5 березня 1946 року, засудженій вироком ВТ військ МВС Тернопільської області 10 травня 1946 року за ст.ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР, ст. 2 Указу ПВР СРСР від 19 квітня 1943 року на 15 років каторжних робіт, з поразкою в правах терміном на 5 років, з конфіскацією всього майна.

Згідно з вироком звинувачувалась в тому, що в лютому 1944 р. вступила в члени ОУН, мала псевдонім «Бджілка», виконувала обов'язки зв'язкової, з січня по квітень 1945 року була станичною по жінроботі, мала в своєму підпорядкуванні двох дівчат, які нею були завербовані в ОУН і розносили по селах оунівську пошту.

Відомостей про участь Пастух М. О. у бойових діях у складі ОУН-УПА в архівно-кримінальній справі немає.

Реабілітована прокуратурою Тернопільської області 25 січня 1992 року.

Підстава: архівно-кримінальна справа № 14946-П.
 

Заступник начальника Управління         В. А. Саган

Копичинецького повітового референта з організаційної роботи Ярослава Кузика («Арсена») облава застала в станичної Марії Пастух («Бджілки») у Новому Нижбірку. На роздуми не було часу. Втікати — неможливо, здаватись  теж. Зав'язати бій, коли у хаті батьки, діти, не виходило. Станична пішла на хитрість. Зав'язала провідникові від підборіддя до голови зуби і сказала з автоматом лягати в ліжко, сама взялась готувати випивку і закуску. Облавники, обшукавши все на дворі, зайшли у хату.

Побачивши випивку, взялися за гостину. Хворому теж піднесли склянку, щоб не боліли зуби. Подякувавши, вийшли з хати. Старшому доповіли, що все в порядку.

Вдруге «Бджілка» діяла не менш ризиковано, рятуючи від смерті шефа штабу «Бистрого» — «Костенка», що був поранений під час бою у с. Сорока. Дізнавшись про облаву, яка почалась на початку вулиці, запропонувала «Костенкові» лягти посередині воза, зверху накрила його ще одною помостиною, підтягнула віз під гноєсховище і стала накидати з батьком на віз гній. Коли облавники зайшли у двір, половина воза вже була закидана гноєм. Оглянувши двір, вийшли на вулицю, дозволивши вивезти гній на поле. Так «Костенко» врятувався.

Олійник Ганна - 1928 р.н., арештована 1946 року, 10.

Читаючи, задумаймось, який вік  наших героїв, який цвіт?! Хто вони, ці борці на даному списку? Борці за волю України!!! За що у розквіті свого життя так рано пішли з нього. Яку ж силу волі і духу треба було мати, щоб залишити домашній затишок, свій дім, рідних, іти на тяжкі переслідування у великій бідності, в голоді і у холоді, боротися з ворогом. Герої наші, ми схиляємо голови перед Вами.

         Нехай світла, хвилююча пам’ять про Вас буде в добрих серцях прийдешніх поколінь!

         Пам’ятаймо минуле, скроплене кров’ю наших предків – захисників, пізнаваймо правдиве обличчя нашої справедливої історії. Пам’ятаймо тих, хто віддав своє життя заради України.

У 1943 році комплектуються групи, що відправляються для бойових дій в УПА на Волинь. Станичний з Сухостава Михайло Дереворіз ("Орлик") називає точну дату відправки хлопців. Це було 12 липня 1943 року.

З Сухоставської боївки туди був відправлений Василь Мостовий ("Крук"), з Н.Нижбірка — Михайло Олійник, з Сороки — Павло Ольховецький ("Лев"), Григорій Диць ("Байда"), з Коцюбинець — Мар'ян Петрушка, Іван Бережний, Михайло Бережний, Григорій Хабінець, Микола Хабінець, Павло Побігущий, з Копичинець — Микола Штокал, з Яблунова — Іван Яцишин, з Гадинковець — Василь Монастирський, Антон Шевчук, Іван Кульчицький. І так з кожного села по кілька чоловік. Група формувалась у Хоросткові і нараховувала більше 50 чоловік.

Весь свідомий український люд підтримував ідею створення власної армії. Туди йшли сміливіші із сміливих, кращі з кращих, найвідданіші Україні молоді патріоти.

Як засвідчує автор книжки "Наше Копичиньце" Юліян Шевчиньскі, польське підпілля в повіті на цей час було вже сформоване. Організоване у 1942 році в переважній більшості з офіцерів і підофіцерів колишнього Війська Польського, опираючись на підтримку польського населення, мало досить розгалужену і продуману структуру по селах, добру конспірацію, фанатичну відданість учасників польській справі.

Осередки польського підпілля "звйонзку валькі збройней" (ЗВЗ) на Тернопільщині почали створюватись вже восени 1941 року. Для оперативного керівництва область була поділена на три інспекторати, які складалися з 4-5 обвудів (повітів). Восени 1942 року був створений інспекторат "Кремінь", куди під криптонімом "Кастел" і "Хоцім" увійшли Копичинецький і Чортківський обвуди. Інспекторат опирався на військову силу, що була організована в компанії (сотні) і плютони (чоти), які повинні були шляхом збройної боротьби з окупантами (диверсій і терору) сприяти відбудові польської держави в кордонах довоєнного часу. На осінь 1943 року інспекторат мав до диспозиції 5 компаній і 2 окремих плютони, а в січні 1944 року — 10 компаній і 2 плютони (зв'язку і санітарний), відділи бойового призначення та лісовий відділ.³

Обвуд Копичинці, криптонім "Ягінка", ("449", "Кобальт", "Кастел") був створений у квітні 1942 року. Через рік у його розпорядженні вже були чотири компанії, в кожну з яких входили люди з багатьох сіл, де проживала польська меншість.

Таку 1-у компанію входили: м.Копичинці, села — Коцюбинці, Нижбірок Старий, Нижбірок Шляхотський.

2-а компанія — Хоростків, Яблунів, Хлопівка.

3-я компанія — Гусятин, Васильківці, Чабарівка, Вільхівчик.

4-а компанія — Пробіжна, Шманьківці, Гадинківці, Великі Чорнокінці, Малі Чорнокінці, Коцюбинчики, Васильків, Товстеньке.

Зорієнтована на радянську владу, польська самооборона підпоряд­ковується органам НКВС і бере участь у створених для боротьби з українським націоналістичним підпіллям винищувальних загонах (істрєбітєльних батальйонах).

В Тернопільському обласному архіві є дані про те, що підрозділ польської самооборони АК містечка Товсте був легалізований і перетворений у винищувальний загін районного відділу НКВС.¹

Це непоодинокі факти. Аналогічне сталось із загоном польської само­оборони вЗаліщиках, Пробіжній... У лютому 1945 року на території Західної України діяли 292 винищувальних батальйони, з яких 44 — в Тернопільській області, поляків у них було до 80 відсотків, окремі повністю були польськими. Такими були Нижбірок Шляхетський, Васильківський та інші батальйони.

Про наявність у навколишніх селах вже на початку травня 1944 року відділів УПА "Бистрого" говорить цілий ряд документів Гусятинського крає­знавчого музею, датованих травнем цього ж року. В одному із них зазначено, що: "9 травня 1944 року в селі Раштівці з'явилась банда в кількості 80—90 чоловік, забрано з села кілька корів.

Через два тижні вони, завдяки станичним трьох суміжних районів — Копичинецького, Гусятинського, Гримайлівського, створили добре озброєний бойовий загін кількістю понад 500 чоловік. Одночасно був організований великий обоз (понад 70 фір), що віз за ним запаси амуніції, провіанту та кухню.

Курінь формувавався на засадах добровільності з учасників сільських боївок самооборони. Вояк цього куреня Іван Федишин ("Скала") з Нового Нижбірка розказує, що з сіл Старого і Нового Нижбірків в Городницький ліс до "Костенка" провідник Микола Веселовський ("Гай") привів 47 бойовиків, серед них були: Гринько Довгошия, Іван Богач, Михайло Салата, Михайло Бойко, Микола Боднар, Іван Олексюк, Гринько Бохна, Парасковія Боднар, Йосип Бойко, Захар Бемба, Петро Козак.

Група мала військовика, колишнього старшину Червоної армії Олексу Кучерявенка з Дніпропетровщини, що залишився у селі під час відступу його частини у перші дні війни. Перебуваючи у селі, Олекса активно включився в діяльність ОУН, навчаючи молодиків з боївки самооборони військовій справі. В Городницький ліс нижбірівчани прийшли з трьома кулеметами та 20 крісами.

Стрільці "Бистрого" у всіх сотнях були добре озброєні, одягнуті, взуті, нагодовані. Одяг і взуття вони одержували із своїх складів, що знаходились по кілька у кожному районі, та з центральних. Тепер важко сказати про їх кількість та розташування, правдою залишається те, що на загони УПА працю­вали всі села. Станичні сіл через жіночу оунівську сітку збирали одяг, взуття, продукти на своїх складах і за вказівками проводу передавали їх командирам загонів. На Гусятинщині такі склади були в селах Сорока, Мала Лука, Яблунів, в Старому та Новому Нижбірках та інших. Наприклад, у селі Новий Нижбірок у станичної "Рибки" (Нечесної Ганни) був склад боєзапасів, який знайшли за допомогою міношукачів. У станичної "Козачок" зберігались телефонні апарати, кабель. Як свідчать матеріали архівної справи станичного села Великий Говилів Василя Могильницького ("Бас"), він та підпільниця Марія Войтович ("Зірка") за короткий час заготували 52 ц зерна, центнер солі, 50 літрів олії, сухарі, одяг. Були зібрані також великі суми грошей. Про місце знаходження магазинів і кількість замагазинованого знали районні господарчі. Всім майном розпоряджались повітові та окружні проводи, які, незважаючи на надзвичайно складні умови, мали тісний контакт з центральним проводом ОУН, командуванням УПА.

Враховуючи відсутність якої-небудь зовнішньої допомоги, відділи УПА і все підпілля жили і боролись тільки за рахунок зусиль власного народу і того, що діставалось у бою з ворогами. Це була воістину всенародна боротьба, яка живилась енергією народного патріотизму.

Відділи, які пішли в рейд, майже скрізь були блоковані переважаючими силами військ НКВС, регулярними армійськими частинами та місцевими загонами відділів НКВС. У боях з загонами УПА використовувались артилерія, танки, літаки та інша військова техніка. Бої відбувались щоденно, а деколи і по кілька в день. Масові облави завдали загонам УПА значних втрат у живій силі. Відрізані від населених пунктів, своїх баз, вони змушені були постійно передислоковуватись, вступати в бої на невигідних для них умовах.

У 1944 році в Луб’янецькому лісі відбувся бій куреня «Бистрого» з військами НКВД.

Документальним підтвердженням про сам бій у Луб'янецькому лісі є звіт заступника начальника управління контррозвідки "СМЕРШ" 1-го Українського фронту Белякова секретарю ЦК КП(б)У Хрущову від 23 травня за № 11 /839, де він пише: "Рано 22 травня банда (8-9 км на схід від Збаража) напала на підрозділ 16 автобригади. Для ліквідації банди в даний район були направлені полк 327 СД, 2 батальйони 135 СД (стрілецької дивізії), 2 батальйони 177 АЗСП 60-ї армії, розвідрота 9 мехкорпусу і оперативна група відділу "СМЕРШ" 327 СД і 177 АЗСП під загальним керівництвом управління "СМЕРШ" і штабу фронту. Під кінець дня було вбито 165 і взято у полон 58 бандитів. Захоплено 2 міно­мети, 10 кулеметів, 45 автоматів, гранати, боєзапас та інше військове споряд­ження. Втрати з боку військовослужбовців, що брали участь в операції — 33 вбитими, 8 пораненими. Згідно з допитом полонених, бандзагін, що вів бій у лісі, складався з двох неповних куренів, якими командували "Бистрий" та "Борис".

Курінь "Бистрого" мав у своєму складі 200 чол.

Щодо самого звіту військової контррозвідки, то, володіючи даними самого "Бистрого", знаємо, що вони не зовсім правдиві щодо місць створення куренів, їх кількісного складу, озброєння і самих втрат. Правдою є те. що проти необстріляних, створених із новобранців двох неповних повстаньських куренів, що мали (порівняно з діючою Червоною армією) слабке озброєння, була виставлена сила регулярних досвідчених військових фронтових частин, яка своєю кількістю в 10 разів переважала сили повстанців. Щодо їх озброєння — не може бути ніякого порівняння. Незважаючи на всі теперішні критичні погляди на Луб'янецький бій, треба визнати, що він засвідчив спроможність новобранців із галицьких сіл протистояти регулярній армії, показав їх сміли­вість і мужність у критичних ситуаціях.

Безумовно, якщо врахувати вбитих (поранених не було, їх всіх добили радянські солдати), полонених та тих, що розбіглись по полях, втрати обох куренів були великими.  У Луб'янецькім бою загинули Гринько Довгошия, Іван Богач, Іван Олексюк, Михайло Салата, Захар Бемба, Михайло Бойко, Гринько Бохна.  

Про долю повстанців, що потрапили у полон, розказує доповідна "СМЕРШу" від 7 червня 1944р., в якій говориться: "В доповнення до № 11839 повідомляємо, що слідство по справі учасників банди УПА — Кучерявенко, Осадчук і інших, в кількості тридцяти чоловік, захоплених при проведенні бойової операції в лісі, що 8-9 км на схід від Збаража, управлінням контррозвідки "СМЕРШ" фронту закінчено 31 травня і справа направлена на розгляд воєнного трибуналу фронту.

5 червня 1944 р. справа розглянута воєнним три­буналом фронту: 14 чоловік засуджено до вищої міри покарання — розстрілу, 14 чоловік до 10 років ВТТ (виправно-трудових таборів) і на п'ять років позбав­лення прав кожний і двоє — до семи років ВТТ. Про виконання вироку буде донесено окремо".

Де ділось ще 28 повстанців, про яких говориться в попередньому звіті "СМЕРШу" — невідомо. Правдоподібно, що вони, як стверджують живі учас­ники судового процесу, були вбиті у час слідства. Згадуваний Іван Федишин, що також попав у полон, одержав 15 років каторги, Олексу Кучерявенка, а з ним ще 7-ох повстанців засудили до розстрілу.

Могили повстанців за часів радянської влади старались зрівняти з землею, знищити, щоб не було ніякого сліду. Однак люди весь час відновлювали їх, садили квіти, зберігали і могили, і пам'ять про тих, хто впав у нерівному бою. У 1990 році останки героїв перезахоронили по-християнськи з почестями на сільському цвинтарі у Шилах.

В 90-их роках жителі села Нижбірок побували на могилі рідних, яких перезахоронили у себе на цвинтарі мешканці села Шили Збаразького району. А повідомив про це пан Дмитро Лобоцький, який є свідком страшних боїв, що проходили на полях і у лісах Збаражчини між військами НКВД та стрільцями УПА із відділу Бистрого. Це було 22 травня 1944 року. Йому доводилось заривати у землю (через два дні після бою) убитих, поранених, а згодом добитих прикладами, штиками, понівечених воїнів УПА. Їх було біля сотні. Прикопували у лісах, на полях, на тому місці, де впали після бою, вночі тайком висипали могилки, а вранці, за наказом НКВД, їх розрівнювали. Земля здригалася від стогону.

У листі пан Лобоцький розповідає: «... у 1990 році рухівці здійснили перезахоронення того молодого українського цвіту - воїнів УПА, яким було по 18-20 років. Розкопували по лісах і полях їхні могилки. Таким чином віднайшли 39 черепів і кістки, перезахоронили їх у себе на цвинтарі в селі Шили Збаразького району. Поставили їм пам'ятник. Серед перезахоронених є хлопці з Гусятинщини: з Копичинців, Гримайлова, Нового Нижбірка. Ось їх імена: Іван Богач, Микола Нечесний, Гринько Довгошия, Захар  Бемба,  Гринько Бохна…»

Цей лист для нас був тривожним і водночас радісним. Жителі Шили запросили рідних приїхати на могилу, де перезахоронені останки.

І ось за 56 років (!) вперше на могилі своїх батьків побували Володимир Нечесний, Стефанія Романишин, Іван Бохна. Відвідала могили своїх брата Івана Богача і чоловіка Миколи Нечесного Марія Богач-Нечесна. На могилі свого брата Захара Бемби побувала з усіма близькими пані Стефанія Безкоровайна.

Іван Богач з батьком, якого вивезли в Сибір

Які знущання, страшні переслідування, страждання пережили рідні полеглих борців за незалежність поневоленої нації. Марія Богач-Нечесна до сьогодні носить прізвище Богач, бо поміняла його, боячись переслідування з боку НКВД. В УПА пішли її брат Іван і чоловік Микола, а стареньких батьків вивезли у Сибір на лісоповал. Марія залишилася із трьома маленькими дітьми: Володимиром, Стефанією, Богданом. З ними вона втекла з дому, коли виселяли батьків. Так і жили, переховуючись в чужих городах, ночуючи тайком в чужих хлівах. Дочка Стефанія розповідає, що вижили вони завдяки Цезію Кульчицькому, який довго їх переховував. «Зима була холодною  - пригадує вона, ми з мамою усі четверо ходили ночувати у його стодолу без його відома. Одного разу він нас побачив. Ми дуже перелякалися. Проте господар повідомив, що у селі є облава і якби нас тут застали, то розстріляли б на місці, а його віддали б під тортури або спалили б разом із будинками».

Пан Цезій запропонував нам жити у його хаті, не показуючись на очі односельцям. А якщо прийдуть «рубахи», то мама хай говорить, що вона - його дружина (його дружина померла). Таким чином довгі роки переслідували нас голод, страх і холод. Але вистояли...»

Гринько Бохна пішов в УПА, залишивши вдома молоденьку дружину із чотирма синочками. Вона, чим могла помагала повстанцям. У їхньому дворі гарнізонці викрили партизанів і зав'язався бій, після якого було спалено обійстя.

Скільки пам'ятаю Стефанію Безкоровайну - завжди вона зажурена. Жінка багато пережила: 21-річний брат Захар поліг за волю України. Пройшов час - привезли у цинковій труні 19-річного сина із армії. До сьогодні не знає вона причини його смерті...

Минуло вже більше як півстоліття, але рани у батьків та рідних тих, що склали життя за волю та незалежність України, не загоїлися ще й досі. Незабутнім став великий  захід, проведений у селі Шили на честь нашого приїзду на могилу рідних. Зустрічали нас з хлібом і сіллю. Пізніше відбувся мітинг, на який зібралося дуже багато людей. Був присутній і депутат Верховної Ради Михайло Ратушний. Панахиду відправили два тамтешні священики. Стрільці з Копичинців дали гарматний салют. Силами аматорів Гусятинщини та Збаражчини був організований пам'ятний концерт.